Маркетингові дослідження проекту

Загальні аспекти маркетингової діяльності. Перехід економіки України на ринкові умови господарювання обумовлює перенесення управлінських рішень з виробничих ланок сучасних підприємств в до їх ланок збуту. Це чітко було сфор­мульовано ще в 1952 р. на фірмі «Дженерал електрик»: «Марке­тингова концепція ставить відповідальних за маркетинг на по­чаток, а не в кінці процесу виробництва та інтегрує маркетинг у всі сфери фірми. Тому маркетинг своїми дослідженнями та звіта­ми констатує, визначає інженерові-розробникові, відділу дизайну та виробництву, чого потребує споживач від кожного виробу, яку за це він хоче дати ціну, і де та як виникає потреба. Маркетинг зумовлює планування виробу, планування виробництва …, а також продаж, збут і сервіс виробу»

Перш ніж планувати розробку проекту, слід за допомогою спеці­альних методів дослідження визначити, на які товари є попит; за­безпечити виробництво необхідними ресурсами для задоволення цього попиту; найкращим чином запропонувати товар, своєчасно довівши його до споживача; отримати максимально можливий прибуток. Таким чином, маркетинг— це комплексна система управління ринком (підприємствами), основними елементами якої є:

·        товар;

·        ціна;

·        місцезнаходження товару;

·        стимулювання попиту.

У процесі дослідження кожен із цих елементів аналізують і щодо кожного з них розробляють відповідну стратегію і тактику. Звідси випливає формулювання маркетингового планування як управлінського процесу та підтримування відповідності між марке­тинговими цілями підприємства та його потенційними маркетинго­вими можливостями і ресурсами.

Основна мета маркетингового планування— побудувати діяльність підприємства таким чином, щоб органічно і найефективніше поєднати виробництво, задоволен­ня потреб споживачів, прибуток та розвиток підприємства.

На підставі обробки інформації з самоаналізу якостей власної продукції підприємство розробляє стратегічний план дій на період більший ніж півтора роки, який вказує, які маркетингові дії підприємство повинно здійснити з метою:

-          виходу на ринок з новим продуктом або послугою;

-          припинення реалізації минулих товарів або послуг;

-          завойовування нової групи споживачів;

-          розширення (звуження) області діяльності засобами придбання або продажу.

     Наступною змістовою частиною планування маркетингу є розробка ринкової тактики, яка, на відміну від ринкової стратегії, розробляється на найближчі місяці і являє собою конкретні дії, що виконуються з метою реалізації обраної маркетингової стратегії підприємства. В разі необхідності оперативного реагування на зниження проектованого об’єму продажу підприємства застосовують такі тактичні маркетингові прийоми:

-          термінове скорочення виробництва;

-          форсування рекламної діяльності;

-          стимулювання збуту за допомогою зниження цін;

-          матеріальне заохочення персоналу, зайнятого збутом;

-          прискорена перевірка якості або деяких споживчих властивостей товарів з наступними рекомендаціями виробництву;

-          перевірка ефективності всіх елементів механізму збуту і каналів реалізації.

     У випадку, якщо об’єм виробництва не встигає за зростанням попиту, можливими є наступні варіанти тактичних маркетингових заходів:

- збільшення масштабів виробництва;

- скорочення витрат на рекламу і стимулювання збуту;

- підняття цін;

- часткове згортання механізму збуту, наприклад, шляхом скорочення числа працівників збуту.

2. Виявлення проблем і формулювання мети дослідження

Виявлення проблеми - це формулювання предмета маркетингового дослідження. Без цього можна зібрати непотрібну і дорогу інформацію і скоріше заплутати, чим прояснити проблему. Гарне виконання цього етапу орієнтує на збір і аналіз конкретної інформації, необхідної для прийняття рішення. Якщо дослідник точно не знає, що потрібно вивчити, необхідно провести попереднє пророблення, використовуючи інформаційний аналіз.

Коли проблеми виявлені, варто визначити і сформувати цілі дослідження. Цілі дослідження можуть бути пошуковими, що передбачають збір попередніх даних, що проливають світло на проблему. Описові цілі мають на увазі опис якихось визначених явищ. Наприклад, буде потрібно виявити обсяг продажів визначеного товару на конкретному ринку. Експериментальні цілі припускають перевірку гіпотези про якийсь причинно-наслідковий зв'язок, наприклад, що зниження цін на товар на 1% приведе до збільшення обсягу продажів на X %.

·        Типовими задачами маркетингових досліджень є:

·        вивчення характеристик ринку;

·        оцінка потенціалу ринку;

·        аналіз розподілу часток ринку;

·        аналіз збуту;

·        аналіз тенденцій ділової активності;

·        вивчення товарів конкурентів;

·        короткострокове прогнозування;

·        довгострокове прогнозування;

·        вивчення політики цін.

У результаті систематизації й узагальнення інформації звичайно одержують таблиці, діаграми, графіки й інші матеріали, що, на думку маркетолога, допоможуть зрозуміти зміст інформації. Однак, найбільш коштовним результатом маркетингових досліджень є аналітична записка, у якій на підставі всебічного аналізу і синтезу зібраної інформації представлений інформаційний варіант управлінського рішення. Ґрунтуючись на матеріалах аналітичної записки і зіставляючи них з наявною власною інформацією й інтуїцією, керівник фірми приймає власне управлінське рішення.

На жаль, багато керівників звикли приймати рішення лише на основі власних умовиводів. Це пагубний шлях, що рано або пізно поставить підприємство в скрутне положення. Але якщо керівник має інформацію, отриманої в результаті маркетингових досліджень, то він, по-перше, зможе підтвердити або спростувати свої розуміння, а по-друге, прийняти обґрунтоване рішення.

Результати маркетингового дослідження повинні бути представлені у вигляді звіту. Звіт включає дуже коротке резюме, що містить постановку задачі й основні результати, опис методики і результатів дослідження, висновки і рекомендації. Статистичні матеріали, детальні роз'яснення методики повинні бути винесені в додатки.

Методи маркетингових досліджень. Існує чотири основних методи збору інформації: опитування, спостереження, експеримент і імітація.

Опитування - це з'ясування позицій респондентів щодо якого-небудь питання. Опитування - найпоширеніший  метод дослідження, що дозволяє одержати інформацію по самому широкому колу питань. Техніка опитування містить у собі вимірювальні інструменти і методи збору інформації. Методами збору інформації при опитуванні є: анкети, персональні інтерв'ю, інтерв'ю по телефону, анкети, відправлені поштою. Найчастіше як  вимірювальний інструмент використовуються анкети. У широкому змісті анкета - ця ряд питань, на які опитуваний повинний дати відповіді. Анкета - інструмент дуже гнучкий, питання можна задавати безліччю різних способів. Анкета вимагає ретельної розробки, випробування й усунення виявлених недоліків до початку її широкого використання. У недбало підготовленій анкеті завжди можна знайти цілий ряд методичних помилок. Типові помилки - постановка запитань, на які неможливо відповісти або на які не захочуть відповідати, а також питання, що не вимагають відповіді. Найчастіше відсутні питання, на які варто було б обов'язково одержати відповіді. Кожне питання потрібно перевірити з погляду  внеску, що він вносить у досягнення результатів дослідження. У ході розробки анкети дослідник ретельно відбирає питання, які необхідно задати, вибирає форму цих питань, їхнього формулювання і послідовність.

Форма питання може вплинути на відповідь. Дослідники виділяють два типи питань: закриті і відкриті. Закрите питання містить усі можливі варіанти відповідей, і опитуваний просто вибирає один з них. Відкрите питання дає опитуваному можливість відповідати на нього своїми словами. Відкриті питання часто дають більше інформації, оскільки опитувані можуть сформулювати відповідь за своїм розсудом. Особливо корисні відкриті питання на пошуковому етапі дослідження, коли необхідно установити, що люди думають. З інший сторони., відповіді на закриті питання легше інтерпретувати: зводити в таблиці, піддавати статистичному аналізу.

Формування питань також вимагає обережності. Дослідник повинний користуватися простими, недвозначними словами, що не впливають на відповідь.

Велике значення має також послідовність питань. Перше з них повинне, по можливості, розбудити в опитуваних інтерес. Важкі або особисті питання краще задавати наприкінці, щоб опитувані не встигли замкнутися в собі. Питання варто задавати в логічній послідовності.

Персональне інтерв'ю - універсальний метод проведення опитування. Можна задати багато питань, доповнити результати бесіди своїми спостереженнями. Це самий дорогою з чотирьох видів опитування. Він вимагає більш ретельного планування і контролю.

Розрізняють два види інтерв'ю: індивідуальні і групові. Індивідуальні припускають відвідування людей дома, за місцем роботи або на вулиці. Інтерв'юер повинний домогтися співробітництва, бесіда може тривати від декількох хвилин до декількох годин. У ряді випадків, як  компенсацію за витрачений час опитуваним вручають грошові суми або невеликі подарунки.

При груповому інтерв'ю запрошують для бесіди зі спеціально підготовленим інтерв'юером про товар, послугу, організацію або проблемі не більш 10 чоловік. Бесіда триває кілька годин. Ведучий повинний мати високу кваліфікацію, об'єктивністю, знанням теми й області діяльності, про яку піде мова, розуміти специфіку динаміки групового і споживчого поводження. У противному випадку результати бесіди можуть не тільки виявитися марними, але і вводити в оману. За участь у бесіді необхідно виплатити невелику грошову винагороду.

Бесіда, як правило, проходить у приємній обстановці. Для того, щоб ще більше розташувати співрозмовників, подають каву, прохолодні напої. Ведучий починає бесіду з загальних питань, заохочує вільний і невимушений обмін думками між учасниками інтерв'ю в розрахунку на те, що динаміка групового поводження дозволить виявити їхні справжні почуття і думки. Висловлення записують за допомогою відеокамери або магнітофона, потім вивчають, намагаючись розібратися, як споживачі приймають рішення про покупку. Групове інтерв'ю - Один з основних   дослідницьких   методів   маркетингу, що   дозволяють глибше зрозуміти думки і почуття споживачів.

Інтерв'ю по телефону - кращий метод швидкого збору інформації. У ході його інтерв'юер має можливість роз'яснити незрозумілі для опитуваного питання. Два основних недоліки інтерв'ю по телефону: опитати можна тільки тих, у кого є телефон; і бесіда повинна бути короткою і не носити особистісного характеру. Якщо респондент займає високу посаду, то з ним часто буває важко встановити телефонний зв'язок.

Запитальники, що відправляються поштою, можуть бути засобом вступу в контакт з особами, що або не погодяться на персональне інтерв'ю, або на відповідях яких може позначитися вплив інтерв'юера. Поштова анкета вимагає простих, чітких питань. Її перевагою є найбільший ступінь деталізації проблем. Недоліки непрезентативність і невисокий відсоток повернення таких анкет.

Спостереження - це метод дослідження, при якому вивчаючий веде безпосереднє спостереження за досліджуваними об'єктами, не вступаючи з ними в контакт і не роблячи на них впливу. Спостереження проводиться відповідно до  заздалегідь сформульованих правил.

При спостереженні об'єкти дослідження не знають, що за ними спостерігають, і поводяться  природно, що підвищує вірогідність отриманих результатів. Крім того, існує можливість врахувати навколишню ситуацію. Недоліки цього методу - суб'єктивність і труднощі досягнення репрезентативності вибірки.

Імітація - це заснований на застосуванні ЕОМ метод, що дозволяє вивчати вплив різних маркетингових факторів на досліджувану величину за допомогою математичні моделей, а не в реальних умовах.

Спочатку будується модель контрольованих і неконтрольованих факторів, з якими зіштовхується фірма. Потім різні сполучення факторів закладаються в комп'ютер, щоб визначити їхній вплив на загальну стратегію маркетингу. Імітація може враховувати безліч взаємозалежних факторів. Однак вона складна, важка в застосуванні і сильно залежить від закладених s основу моделі припущень.

Джерела маркетингової інформації. Існує велике різноманіття видів маркетингової інформації, використовуваних маркетологами. Основними з них є: факти, оцінки, прогнози, узагальнені зв'язки, слухи.

Факт - подія або умова, що спостерігається прямо (найпростіший вид маркетингової інформації).

Оцінки - відрізняються від фактів тим, що базуються скоріше на умовиводах і (або) статистичних прийомах, чим на прямому спостереженні і підрахунку. Така оцінка може відрізнятися від факту.

Прогнози, на відміну від оцінок, зв'язані з майбутнім. Частково вони засновані на екстраполяції тенденцій, частково на аналогії і частково на здоровому глузді.

Узагальнені зв'язки часто використовують на практиці як основу для оцінки і прогнозу. Наприклад, вони встановлюються між обсягом продажів і таких факторів, як національний доход, довіра споживача, план витрати корпоративного капіталу і т.д.

Слух відрізняється від факту тільки тим, що джерело інформації менш надійне. Але слух може бути єдиним доступним джерелом окремих видів інформації, наприклад, планів конкурентів. Таким чином, слухи займають визначене місце в маркетинговій інформаційній системі будь-якої компанії.

Найбільш важливими джерелами маркетингової інформації є:

Джерела усередині компанії: спеціалізовані групи співробітників, періодичні звіти, всілякі інформаційні зв'язки;

Офіційні джерела: звіти урядових агентств, звіти торговельних асоціацій, звіти про наукові дослідження й ін.;

Конкуруючі товари: розбирання і дослідження виробів конкурентів, а також інформація про вироби, що маються в компаніях;

Конференції і семінари - можуть бути безцінним джерелом інформації з новітніх технологій. Вони також надають можливість обговорення проблем з експертами;

Консультанти - учені з науково-дослідних інститутів і фахівці з інших організацій;

Клієнти і користувачі  можуть внести вклад як у ринкові дослідження, так і висловлювати свою думку про вироби або технології;

Сторінки Інтернету - дозволяють за допомогою могутніх пошукових систем зібрати величезну кількість технічних даних, патентів і іншої інформації;

Патентна література – являє собою особливу цінність для ведення розробок у конкретних технічних галузях. Вона також є істотною і необхідною умовою при розгляді питання про патентування;

Законодавчо-правові і нормативні акти: закони, положення, інструкції, стандарти;

Технічна література, що містить наукові публікації фахівців і матеріали конференцій по відповідних темах, являє собою істотне джерело інформації;

Підручники - корисні для легкого введення в нову тему;

Виробнича література - містить матеріали з конкретної галузі, що публікуються виробничими асоціаціями й іншими джерелами. У ній звичайно представлені дані гарної якості по останніх тенденціях і розробках;

Спеціалізовані виставки - надають прекрасну можливість для збору інформації про вироби конкурентів. Вони корисні також для встановлення контактів з потенційними партнерами;

Торговельні ярмарки - безцінні для ринкових досліджень і для збору технічної інформації. На них звичайно можливо установити гарні контакти й одержати цікаву інформацію про новітні продукти;

Звіти про дослідження ринку - складаються багатьма організаціями і часто надаються користувачам за плату. На жаль, не завжди існує чіткий взаємозв'язок між ціною і якістю звіту.

Звіти про дослідження ринку часто з'являються в професійних журналах, виданнях професійних і торговельних асоціацій, публікаціях професійних органів і т.д. Велика частина цих джерел коштує недорого, тому основні зусилля йдуть на те, щоб їхній просто знайти. Деякі звіти про дослідження ринку є в бібліотеках, а більш дорогі звіти можна знайти в організаціях, що займаються дослідженням ринку, або в їхніх агентів.

Електронні засоби. Інтернет є невичерпним джерелом будь-якої інформації. Однак, вартість електронних послуг може бути високою. Тому варто уважно вивчити їхню вартість перед проведенням дослідження. Це важливо, тому що часто та ж сама інформація доступна в інших джерелах по більш низьких цінах. Варто вивчити WEB-сторінки потенційних клієнтів і конкурентів, тому що на них може бути коштовна і, у той же час, безкоштовна інформація.

Економічне обґрунтування проекту

Перед виготовленням запланованого  виробу необхідно з’ясувати чи є даний проект економічно вигідним, чи є потреба у заміні окремих конструктивних елементів, технології виготовлення виробу в цілому, використаних матеріалів тощо.  Щоб з’ясувати ці питання проводять експертизу проекту.

Частково питання експертизи ми розглядали у попередньому розділі, коли йшлося про основи дизайну у створенні виробу. Насправді, експертиза виробу нерозривно пов’язана з економікою виробництва, і має достатньо складну структуру. Це пояснюється тим, що  виріб має багато характеристик, не лише з точки зору дизайнера, а й технолога, інженера, соціолога,  маркетолога. Їх необхідно враховувати не лише під час виготовлення дослідного зразка, а й після випуску виробу у серійне виробництво.  Однак провідним в експертизі є його економічна частина, тому коротко розглянемо економічне обґрунтування виробу з позицій основ сучасного виробництва.

      В основу розвитку людського суспільства покладене матеріальне виробництво, створення матеріальних благ. Виробництво матеріальних благ в кожній суспільно-економічній формації має свої специфічні особливості, здійснюється за допомогою знарядь праці.

Процес праці включає три основні моменти:

·                                         праця людини;

·                                         предмети праці;

·                                         засоби праці.

Праця людини - це змістовна, цілеспрямована діяльність лю­дей, в процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередку­ють, регулюють і контролюють обмін речей між собою і одночасно змі­нюють власну природу.

Предмети праці - це речі (об’єкти)  природи, на які людина впливає в процесі праці, піддаючи їх обробці.

Предмети праці бувають двох видів:

·                                         дані самою природою (наприклад деревина);

·                                         ті, що підлягають наступній обробці (руда), їх називають сирим матеріалом або сировиною.

Засоби праці - це речі чи комплекс речей, якими людина впли­ває на предмети праці.

Виробничі сили - це фактори, які забезпечують перетворення речей природи у відповідності з потребами людей, створюючи матеріа­льні і духовні блага, і визначають ріст продуктивності суспільної праці.

До структури виробничих сил належать:

·                                         людина (головна виробнича сила);

·                                         засоби праці:

·                                         предмети праці (засоби виробництва);

·                    сили природи, які використовуються людьми;

·                                         форми і методи організації виробництва;

·                    наука;

·                                         інформація.

Оскільки виробничі сили відтворюють відношення людини до природи, то, з однієї сторони, вони повернуті до сил природи, а з іншої - до системи суспільних, перш за все, економічних відносин, в складі яких виділяють техніко-економічні, організаційно-економічні, соціально-економічні, тобто виробничі відносини.

Виробничі відносини - це суспільна форма розвитку виробни­чих сил в процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання мате­ріальних і духовних благ.

Такою ж суспільною формою е і відношення власності.

Власність можна розглядати як виробничі відносини між людь­ми з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили, пред­метів споживання, послуг, об'єктів інтелектуальної власності у всіх сфе­рах суспільного відтворення.

Відносини власності за своїм економічним змістом охоплюють усю сукупність виробничих відносин, є їх системною сутністю.

Економічна система - це сукупність всіх видів економічної дія­льності людей в процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, об­мін, розподіл і споживання товарів і послуг, а також на регулювання та­кої діяльності у відповідності з метою суспільства.

Основними елементами економічної системи, її підсистемами, є:

·                                         виробничі сили;

·                                         техніко-економічні відносини;

·                                         організаційно-економічні відносини;

·                                         виробничі відносини, чи відношення до власності;

·                                         господарський механізм, так як регулювання економічної діяльності здійснюється за його допомогою.

Витрати використовуються для оцінки та аналізу виконання планових показників, вивчення результатів діяльності окремих підрозді­лів і підприємства в цілому.

При плануванні, обліку і аналізі витрати класифікуються за ознаками і поділяються:

·                    за місцем виникнення - на витрати виробництва підрозділу, дільниці, служби;

·                    за видами продукції, робіт, послуг - на витрати на вироби, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, реалізовану продукцію;

·                    за видами витрат - на витрати за економічними елементами, статтями калькуляції;

·                    за способом перенесення витрат на продукцію - на прямі та непрямі;

·                    за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат – на умовно-змінні й умовно-постійні або змінні чи постійні;

·                    за календарними періодами - на поточні та одноразові.

Собівартість продукції (робіт, послуг) - це виражена в грошовій формі витрата на виробництво і збут продукції. Собівартість об'єднує дві частини вартості - вартість використаних засобів виробництва і частину вартості необхідного продукту,

Вартість використаних засобів виробництва об'єднує витрати на використання предметів праці (сировини, матеріалів, енергії, тари і т.д.) та частину вартості засобів праці, перенесену на продукцію у ви­гляді амортизаційних відрахувань.

Вартість необхідного продукту являє собою сукупність витрат для відтворення робочої сили і складається не тільки з коштів на оплату праці, а ще й з грошових виплат і безплатних послуг із суспільних фон­дів споживання, які в собівартості промислової продукції відображені частково, у вигляді відрахувань на соціальне страхування.

Обидві ці частини забезпечують просте відтворення виробниц­тва.

Третя частина вартості - додатковий продукт суспільства - використовується для розширення виробництва, виплат та безплатних послуг із суспільних фондів споживання.

Таким чином, собівартість є основою вартості.

  Собівартість продукції визначається індивідуальними затрата­ми праці в умовах досягнутого на конкретному підприємстві технічного рівня виробництва (індивідуальна собівартість), тимчасом як вартість продукції (робіт, послуг) - затратами суспільне необхідної праці.

Собівартість продукції, як найважливіший інструмент виміру рі­вня затрат суспільної праці, є основою для формування та вдоскона­лення цін, визначення доходу, прибутку, рентабельності та інших фінансових показників.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) вклю­чаються:

·                    прямі матеріальні витрати;

·                    прямі витрати на оплату праці;

·                    інші прямі витрати;

·                    загальновиробничі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, до­поміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заро­бітна плата та інші виплата робітникам, зайнятим у виробництві продук­ції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші вироб­ничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оре­нду земельних ділянок, амортизація тощо.

Серед економічних категорій, що використовуються в ринково­му механізмі господарювання, є ціна.

Ціна - це грошовий вираз вартості товару. За її допомогою по­рівнюють витрати і результати господарської діяльності, обґрунтовують вибір найефективніших напрямків капітальних вкладень і розвиток нової техніки, стимулюють виробництво та споживання високоякісних видів продукції.

Ціна виступає важливим інструментом конкурентного процесу. Конкурентне ціноутворення є основою саморегулювання ринку та еквівалентного обміну товарами.

Суть ціни найбільш наочно проявляється в її функціях: розподі­льчій, врівноважуючій, інформаційній, стимулюючій та збереження доходності підприємства.

За характером обслуговуваного обороту продукції всі ціни поді­ляються на відпускні, оптові та роздрібні.

Залежно від розмірів купівлі-продажу товарів існують біржові, внутрішньофірмові, трансферні, роздрібні ціни.

Ціни за впливом на них конкуренції поділяють на конкурентні, монопольні, регульовані, індикативні.

Ціни відрізняються за територією дії - поясні, національні, сві­тові.

Існують також базові ціни, ціни пропозиції, прейскурантні, виро­бництва, пільгові.

Завдання економічного обґрунтування проекту. Після обґрунтування прототипу виробу, чим підтверджується принципова можливість його виготовлення, на конструкторському етапі необхідно дати: обґрунтування витрат необхідних матеріалів, засобів енергії, грошових коштів на оплату праці при виготовленні виробу; визначення собівартості виробу, що виготовляється; величини запланованого прибутку і договірної ціни виробу; визначення рівня рентабельності виготовленого виробу; планування випуску виробу: кошторис доходів і витрат. Тобто не­обхідно зробити попередню економічну оцінку доцільності поста­новки розробленого проекту на виробництво, її випуску й продажу.

На цьому етапі розробки проекту слід одержати відповіді на такі питання:

·                    яким має бути розмір коштів для здійснення випуску першої продукції;

·                    чи буде отримано прибуток від реалізації проекту і якщо так, то чи буде він достатнім для повернення грошей;

·                    через який термін будуть повернуті гроші;

·                    наскільки ємним за платоспроможним попитом, перспекти­вами і конкуренцією буде прогнозований ринок нової продукції;

·                    якою є планова собівартість продукції, яку розробляють;

·                    яким є обсяг випуску продукції на ринок;

·                    скільки років триває реалізація товару на ринку тощо.

У процесі попереднього економічного аналізу корисно визначи­ти дійсну вартість майбутніх грошових потоків, яку генерує інноваційна продукція.

Питання прибутку може бути вирішальним для багатьох видів інноваційної продукції. Якщо неможливо продати продукцію за ціною, що перекриває очікувані виробничі витрати і будь-які пов'я­зані з цим платежі (виробничі накладні витрати, торговельні витра­ти тощо), то немає сенсу братися за розробку. Економічна оцінка спроектованого виробу здійснюється на підставі його порівняння з відомими зразками-аналогами і включає оцінку наявності недорогих матеріалів, можливості використання відходів.

Процедура оцінки вартості виробництва проекту. Економічне оцінювання об’єкту і процесу технологічної діяльності доцільно здійснювати у такій послідовності:

-          визначити витрати матеріалів  табл. 1:

                                                                                                                          Таблиця 1

Розрахунок витрат матеріалів

Матеріал	Вартість одиниці вимірювання, грн..	Витрати матеріалів	Вартість витрат, грн.
Усього

-          визначити вартість витрат на електроенергію під час роботи:    Е=Р t, де

Е – спожита електроенергія (кВт год.);

Р – потужність споживача електроенергії (Вт);

t – тривалість роботи споживача електроенергії (год.);

  - здійснити розрахунок оплати праці на підставі, що оплата працівника 3-го розряду здійснюється погодинно

  -          визначити величину податку на заробітну плату , який складає 15% від заробітної плати                                         

-          визначити амортизаційні відрахування на інструменти та обладнання  за табл. 2

                                                                                                         Таблиця 2

Амортизаційні відрахування на інструменти та обладнання

Інструменти і обладнання	Вартість, грн	Час зносу обладнання, грн	Амортизаційні відрахування, грн

- визначити загальну собівартість виготовлення виробу

 - визначити величину прибутку (П) внаслідок реалізації виробу в межах 10-25% від собівартості виробу

                              П=(0,1-0,25) С

-          визначити договірну ціну  реалізації виробу

-          визначити рентабельність проектованого виробу

                                 

 Загальний підхід полягає створенні електронної таблиці в ком­п'ютерному табличному редакторі, яка дасть можливість досліджу­вати вплив ключових параметрів на вартість проекту починаючи із простої моделі та поступово її ускладнюючи. Це дослідження реко­мендується проводити в такому порядку:

·                    визначити вартість елементів виробництва;

·                    створити електронну таблицю для визначення вартості виготовлення продукції;

·                    розрахувати розмір усіх витрат на комерціалізацію проекту;

·                    доповнити електронну таблицю відсутніми витратами по проекту;

·                    дослідити чутливість вартості проекту до ключових параме­трів.

Слід пам'ятати, що за допомогою сучасного програмного забез­печення легко розробити доволі складні моделі, здатні давати кон­кретний результат навіть при суперечливих даних. Майстерність полягає в тому, щоб дати реалістичні оцінки й виявити області не­визначеності.

Основними джерелами даних можуть бути:

·                    відомості про аналогічні вироби. Зібрана по кри­хтах інформація може стосуватися матеріалів, компонентів, вузлів, дизайну, характеристик продуктивності;

·                    виробники та постачальники обладнання, які, зазвичай, із готовністю надають інформацію про його ціни й робочі характеристики. Іноді така інформація доступна через рекла­мні матеріали та Інтернет-сторінки компаній;

·                    компанії, що постачають матеріали й обладнання є природ­нім джерелом інформації про склад, специфікацію, ціни, знижки тощо. Коли вимоги до матеріалів не відповідають зазначеним даним у прайс-листах, постачальники часто мо­жуть надати розцінки або надійні калькуляції на ці матеріа­ли.

Загалом, підхід до оцінки собівартості виробництва проекту можна здійснити шляхом послідовних дій:

1). Скласти виробничу схему проекту, позначивши на ній зв'язки між етапами.

2). Для кожного етапу перерахувати всі чинники, які можуть вплинути на вартість. Вирішити, що відомо, а про що потрі­бно довідатися з інших джерел.

3). Там, де можливо, потрібно знайти інформацію про вартість, зробити обґрунтоване припущення, переконатися, що не вводите себе в оману, недооцінюючи реальну вартість.

4). Створити комп'ютерну великомасштабну таблицю (напри­клад, в Microsoft Excel, щоб змоделювати вироб­ничу схему та витрати). Переконайтеся, що вона дає розумні відповіді.

5). Якщо собівартість трохи вища або дуже близька до очікува­ної ціни продажу, то це є підставою для продовження робо­ти.

6). Якщо вартість набагато нижча за очікувану ціну продажу, можливо упустили щось не враховано або не дооцінено. Необхідно повторно перевірити розрахунки.

7). Продовжити аналіз виробничої схеми, ускладнюючи її від­повідно до збільшення знань про процес. Там, де можливо, варто замінити оцінки реальними даними.

Джерела та шляхи економії матеріальних ресурсів проекту. Раціональне та економне витрачання окремих елементів проекту має неабияке економічне значення. Це зумовлюється постійним збільшенням абсолютного споживання сировини, матеріалів, енергії для виробництва продукції в різних галузях народного господарства, переважаючою часткою матеріальних витрат у загальній її вартості. Економія матеріальних ресурсів дає змогу з тієї самої кількості сировини і матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових затрат суспільної праці, підвищувати ефективність виробництва в цілому на кожному підприємстві.

Для вимірювання ступеня ефективності використання матеріалів існує відповідна система техніко-економічних показників.

1. На підприємствах, що переробляють первинну сировину, застосовують показник (коефіцієнт) виходу або видобутку готової продукції з вихідної сировини. Наприклад, кольорова металургія – коефіцієнт видобутку міді з руди, цукровий завод – вихід цукру з буряків.

2. На окремих підприємствах використовують витрати сировини на одиницю готової продукції. Наприклад, підприємства чорної металургії – витрати залізної руди, коксу на 1 тону чавуну, на підприємстві мінеральних добрив – витрати сірчаної кислоти на 1 тону суперфосфату.

3. На підприємствах обробної промисловості використовують коефіцієнт використання матеріалів, тобто відношення чистої ваги до норми.

4. На окремих підприємствах розраховують коефіцієнт використання площі матеріалу (листовий прокат, тканина, шкіра).

5. Коефіцієнт використання об’єму матеріалу (деревина).

Ефективніше використання обігових фондів передбачає розв’язання завдань з економії сировини, матеріалів, палива, електроенергії.

Джерела показують за рахунок чого можна досягти економії, шляхи показують як саме, за допомогою яких заходів можна заощадити ті чи інші види матеріальних ресурсів.

Джерела економії матеріальних ресурсів:

- зниження ваги виробів;

- зменшення питомої витрати матеріалів;

- скорочення витрат і відходів сировини і матеріалів;

- використання відходів та побічних продуктів;

- утилізації вторинних ресурсів;

- заміна натуральних видів сировини та матеріалів штучними їх видами.

Шляхи економії матеріальних ресурсів:

І. Виробничо-технічні заходи

- первинна обробка та збагачення сировини;

- комплексна переробка сировини;

- застосування ресурсно-зберігаючої техніки;

- запровадження маловідходної та безвідходної технології.

ІІ. Організаційно-економічні заходи

- удосконалення матеріальних нормативів;

- поліпшення організації матеріального забезпечення виробництва;

- упорядкування системи ціноутворення;

- застосування дійової системи економічного стимулювання.

Серед джерел та шляхів економії матеріальних ресурсів найбільше уваги можна приділити

комплексній переробці сировини – це процес промислової переробки результатом якого є добування з вихідної сировини всіх корисних її компонентів та їх повне використання, включаючи і технологічні відходи.

вторинні матеріальні ресурси – це залишки сировини, відходи виробництва і споживання, які можуть бути використані у виробництві.

Відходи виробництва – залишки сировини і матеріалів, які втратили первісну споживчу вартість (обривки, стружка, технічне масло, жом).

Відходи споживання – виробничого споживання (брухт, гума, тара) побутового споживання (ношені речі, одяг, макулатура).